.svg)
Різдвяний Київ початку 20 століття — це благодійні бали, відвідування родин друзів і родичів, ялинки, прикрашені яблуками, горіхами, фіниками у фользі та скляними кульками, вітальні листівки, що були маленькими витворами мистецтва — із зображеннями янголят, ялинки, дітей, годинника і дзвіночків.
Такі привітання мали шалену популярність — на час Різдва пошта наймала додаткових листонош, бо ті, що працювали постійно, не встигали розносити таку величезну кількість листівок.
Виготовлення ялинкових іграшок було часом збору разом усієї родини — фабричні були дуже дорогі, тож прикраси робили самотужки з кольорового паперу, бісеру, соломи, вати, печива у вигляді звіряток з помадковою поливкою.
Міські традиції переплітались із народними — наприклад, за спогадами друзів, в будинку Миколи Лисенка в одному кутку стояв дідух, а в іншому — прикрашена ялинка. Так само і в домі Грушевських. Олена Пчілка у своїх статтях також закликала святкувати, шануючи народні звичаї.
Саме вона запровадила моду серед інтелігенції на ошатні, вишиті білим по білому, або золотими нитками, блузи і сорочки на свята — на противагу звичній міській моді того часу. Київська інтелігенція свідомо пропагувала саме народні традиції святкування Різдва: в щоденнику Михайла Грушевського є опис, як після відвідування святкової служби він з родиною "водив козу", тобто ходили в гості до Лисенків, Старицьких, Леонтовичів. А вже коли придбав власну садибу, то в гості на кутю завжди запрошував "масу народу". Також він був ініціатором різдвяних українських вистав в театрі, на які в російській імперії не так просто було отримати дозвіл.
Різдво було часом культури пожертв і милосердя — містяни купляли продукти із надлишком, щоб поділитися з нужденними, а в газетах публікувати імена тих, хто зробив найбільші внески на сиротинці чи шпиталі.
"Наша ноша, наші звичаї такі красні! Як весело, коли українська пані та її діти убрані тоді в українські народні строї...колядують і співають українських пісень!", — писала у своїй книзі, присвяченій плеканню домашнього затишку і культурі їжі львів'янка Осипа Заклинська.
Різдво у Львові було виключно родинним святом. Пісний стіл із вишуканим сервіруванням і обов'язковими 12 стравами, різдвяний колач, маківник, штрудлі, і, звісно, кутя і узвар.
Коли сідали до святкового столу, то чоловіча частина родини була у костюмах з ідеально напрасованими на кант штанами, а жінки у модних сукнях з оксамиту, шовкових блузах з мереживом, з вишуканими зачісками. Річ у тому, що певна частина львів'ян того часу ототожнювали себе саме з міською, а не рустикальною ("простою") культурою. І відповідно дотримувались міських звичаїв в одязі, прикрашанні столу, традиціях святкування.
Ялинку прикрашали всією родиною — поруч із маленькими свічками, цукерками, позолоченими горішками й саморобними іграшками із солодкого тіста і паперу висіли та фабричні кулі з тонкого скла — останні, правда, могли дозволити собі лише заможні родини.
А от Новий рік вже був часом для відвідування маскарадів і танців, а також часом ділових угод і знайомств майбутніх молодят. Для 18-річних дебютанток шили перші бальні сукні, і цей період так і називався напівжартома — "шлюбний ярмарок".
Різдвяні і новорічні листівки були окремою культурою вітання із зимовими святами. До їх створення долучались відомі художники, такі як Олена Кульчицька чи Юліан Крайківський, який першим став зображувати на різдвяних листівках узори з українських килимів. В одній лише маленькій Коломиї було 32 друкарні, що випускали листівки — тож можна собі уявити популярність привітання в такий спосіб!
.jpeg)
Львів був мультикультурним містом, де поруч жили українці, поляки, євреї, німці, вірмени. Всі мали свої традиції святкування, які взаємовпливали одна на одну. Святвечір проходив в колі родини, а на другий і третій день Різдва обов'язково ходили в гості. В грудні до дітей у Львові приходили з подарунками і святий Миколай, і Санта Клаус — залежно від звичаїв родини. Але, наприклад, верхівку ялинки прикрашали вифлеємською зіркою всі, незалежно від віросповідання.Нас єднають ці багатовікові традиції. То ж де б ви сьогодні не святкували Різдво, додайте до нього кілька штрихів від попередників. Так зберігається і передається українська культура.
Матеріал підготувала дослідниця української культури та спікерка школи стилю MODETON Олена Сахно
.jpg)
.svg)
.svg)
